В Господню руку серце положив,
Вдивляючись в Його пресвітлі очі.
Я сяйво їх нестиму дні і ночі,
Де б не ходив.
Вони мене зігріють в стужі час
І втишать жар душі у дні пекельні.
У світлі їх усі думки непевні
Втечуть ураз.
Господні очі, ваше світло хай
Заллє мій розум й душу безборонні
І серце те, що у святій долоні,
Наповнить через край.
Хай серце трепетне, забувши про вагу,
Ридає в благодатному промінні.
Любові сльози, ніжні і дитинні,
З собою принесуть снагу
Для стуків відданих у непривітнім світі,
Що роздає, немов дари, печаль.
...Ти, серце, в Господа, тебе не вразить жаль,
Тебе бо люблять і навчать любити.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Предвестье зари. - Анна Зотова Однажды из-за болезни ребенка мне пришлось почти всю ночь не спать. Вдоль улицы стояли фонари. Их яркий и приветливый свет проникал в комнату из окна. Но с первыми лучами солнца, освятившими горизонт, они начали все более тускнеть. А под конец и вовсе превратились в бледные, еле заметные точки. Наблюдая за этим, мне вдруг подумалось: "Когда всходит Христос - Солнце правды в душах людей, тогда искусственное свечение ложных человеческих учений меркнет..." Так родилось стихотворение, которое я рада предложить вам. Слава Господу и Спасителю нашему Иисусу Христу!
